К основному контенту

Патерсон


Вільям Карлос Вільямс

Книга перша

: місцева гордість; весна, літо, осінь і море; визнання;
корзина; колона; відповідь Грекам і Латинянам з
заячими руками; підбирання; святкування;

відмінні терміни; через множення редукцій до
одного; дерзання; падіння; хмари розкладені на піщаному водоводі;
вимушена пауза;

важке заплутання; ідентифікація та план дій
підмінити план дій; прийняття слабини; до діз-
метаморфози.


Патерсон

Вступ

"Твердість краси певний пошук. Але як ти знайдеш красу
коли вона зачинена в розумі поза всіма відповідями?"


Щоб почати,
клади окреме
й роби загальним, скручуючи
в сумі, несправними вибірками -
Учуй дерева,
просто ще один пес
серед безлічі псів. Що
ще там? Що робити?
решта - збігли -
слідом за кроликами.
Тільки каряка стоїть -
в три ноги. Дряпай спереду й ззаду.
Бреши та їж. Рий
затхлу кістку
-
Початок є безсумнівно,
кінець - відколи ми не знаємо нічого, чисті
і прості, за межею
власних своїх складностей.

Вже не буде
повернення: викручуючись з хаосу,
дев'ять місяців подиву, місто
людина, ідентичність – не будуть
інакше -

взаємопроникненням, хоч як. Крутись!

дивись, вивертайсь;

п'яно тверезо; славетно

трава; один. В незнанні

поточного знання й знання,

нерозрізненно, власне знищення.

(Множинне сім’я,
спаковане щільно з деталями, набрезгле,
втрачене у течії і в розумі,
знавісніле, спливає в тому ж
накипі)

Скручуйся, скручуйся тяжко з
числами.
Це неосвічене сонце
сходить в отворі
сонць сталих порожніх, так що ніколи в цьому
світі людина не живе як слід в своєм тілі
рятуй вмирання - і не знай собою
вмирання; вже був
задум. Понови себе
чином таким, в доповнення та у вирахування,
йдучи вниз та вгору.

і вміння
порушене думкою, звернуте, хай
береже його щоб не звернувся він більшого ніж
писання черствих віршів . . .
Уми як ліжка завжди прибрані,

(кам’яніші за берег)
неохочі чи неспроможні.



Вкочуватись, докладати,
від, штовхати та відскакувати, великого гуркоту:
знесений як повітря, зачовнений, різнокольоровий,
прибій морів -

від математики до звітів -
розділений, як роса,
плавкий туман, щоб вилитись й
зібратися у річку, що тече
та обвиває:

оболонки й маленьких звірят
звичайно, так, і для людини,



в Патерсон.



Обриси Гігантів



I
Патерсон лежить в долині під Водопадами Пассаік
вони витрачають води, що утворюють обрис його спини. Він
лежить на правому боці, голова в гуркоті
вод, що заповнюють його сни! Вічно спить,
його сни йдуть по місту, куди він подовжується
інкогніто. Метелики сідають на кам'яне його вухо.
Безсмертний - він ані рухається ані стрепенеться й зрідка
помітний, хоч й дихає і тонкощі його
каверз

креслять власну сутність під шум розливу
річки

анімуючи тисячу автоматонів. Які, бо вони
не знають ані джерел своїх, ані порогів своїх
розчарувань йдуть за межі тіл власних безцільно

здебільшого,
замкнені й забуті в своїх бажаннях - непробуджені.

- Скажи це, не в ідеях, але в речах:
нічого, крім порожніх лиць будинків
й циліндричних дерев

зігнуті, роздвоєні упередженнями і випадково -
розколоті, зморщені, пом'яті, строкаті, заплямовані -
засекречені – в тіло світла!

Зверху, вище, ніж шпилі, вище
навіть ніж офісні вежі, з мулистих полів
покинутих до сірих латок мертвої трави,
чорного сумаху, зів'ялих стебл бур'янів,
багнюки і хащів захаращених мертвим листям –

річка приходить розлитись над містом
й руйнується краєм горлянки
у відбої бризок й туманів веселки -

(як звичайну мову розв’язати?

. . вичесані в прямі лінії
з цієї крокви каменів

губ.)

Чоловік як місто і жінка як
- ті, що закохані. Дві жінки. Три жінки.
Незліченні жінки, кожна як квітка.

Але

тільки один чоловік - як місто.


Відносно віршів я залишаю тебе; чи будеш ти так ласкава,
повернути мені їх на нову мою адресу? І без турботи
коментувати їх, якщо знайдеш це незручним – бо там
ситуація була людська, а не літературна, яка й спонукала
мій телефонний дзвінок і візит.

З іншого боку, я знаю себе більш як ту жінку, ніж як поета; і
маю стосунки менш з видавцями поезії, ніж з . . «
живими ...

Але вони провели розслідування . . . і двері мої засунуті
назавжди (я сподіваюсь, назавжди) для всіх працівників громадського добробуту,
професійних благодійників, тощо.

Стислі, як вода, що наближається
до краю, його думки
перемежені, відтручені й розрізані од,
здійнятий камінь - повернуті в бік
але вічно простягнуті вперед - або удар
вир і вихор, позначені
листям чи сирним накипом, здається
забули

відвоювати просування далі та

заступлені успішними ордами

які рвуться вперед – вони поєднуються зараз

скло – згладжені з власною бистротою,

тихо або здається тихо як в кінці

вони стрибають до висновку і

падають, падають у повітря! наче

здіймаються, звільнені від ваги,

розколоті навпіл, стрічки; приголомшені, п'яні

з катастрофою спуску

кружляють безпідтримні

лупати сі скелі: до грому,

наче блискавка вдарила

Вся легкість втрачена, вага знов набрана у
відсічі, люті
звільнення що веде до відскоку
від того, що йде за ним -
зберігаючись тим не менш у потоку, вони
повертають свій курс, повітря повнять
сум'яття і бризки
конотативні рівного повітря, однолітки,
заповнюють порожнечу

І ось, проти нього, витягується низька гора.

Парки її голова, вирізана, вище Водоспаду, тихою

річкою; Кольорові кристали секрет цих порід;

ферми й ставки, лавр і міркований дикий кактус,

квітнуть жовтим . . перед ним, його

рука підтримує її, в Долині Скель, сплячу.

Перли на щиколотках її, жахливе волосся її

вбране цвітом яблуневим розсіяне коло до

країни позадньої, прокидає їх мрії - де олень біг

і дика качка гніздилась боронячи галантний плюмаж*

В лютому 1857, Девід Хоуер, бідний швець з великою
сім'єю, без роботи і грошей, зібрав багато мушлів у
Нотч Брук поряд із містом Патерсон* Він знайшов коли їв їх
багато твердих речовин. Спочатку він викинув геть їх, але на останок
подав деякі з них ювеліру, який дав йому двадцять п'ять –
тридцять доларів за штуку. Потім він знайшов інші. Одна перлина чудового
глянцю була продана Тіффані за $ 900, а потім імператриці Євгенії
за $ 2000, щоб стати відомою далі як "Королівська Перлина* найкраща
із свого роду сьогодні в світі.
читати далі -> www.hvrenja.ninja -> Патерсон

читати далі -> www.hvrenja.ninja -> Патерсон

Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

Джуна Барнс. ТЕМНЫЙ ЛЕС. Предисловие.

Перевод NIGHTWOOD by Djuna Barnes. или: Найтвуд. Джуна Барнс. Принятое кое-где название НОЧНОЙ ЛЕС в этом рабочем варианте пока заменено более соответствующим текущему смыслу процесса, - рождающему свою собственную аллегорию. Словом, оно указывает, что вы вступаете сюда, как и я, на собственный страх и риск... ТЕМНЫЙ ЛЕС. Джуна Барнс Предисловие. Когда встает вопрос о написании предисловия к книге креативного характера, я всегда чувствую, что не много книг стоит представлять как в точности те, что имеют дерзость быть таковыми. Я уже свершил два подобных дерзновения; это третье, и если оно не последнее, то никто не будет удивлен этому более чем я сам. Я могу оправдать это предисловие лишь следующим образом. Кто-либо способный предугадывать реакцию людей при первом прочтении книги, постигнет эту развивающуюся по ходу интимную связь с ней. Я читал Найтвуд много раз, в рукописи, в правках, и после публикации. Если что-либо можно сделать для других читателей – принимая, чт...

Зигфрид Сассун. Самоубийство в окопах. И Пит Догерти.

Ко дню рождения Пита Догерти. Выполняется по просьбе нашего единственного фаната. Ну, и по совместительству фаната Пита. В честь дня рождения последнего, исполняется мной впервые) ………. ………. Ну что там, в самом деле, переводить? Вот это: https://www.youtube.com/watch?v=Obdxd_rfcsE ? Да не смешите, это даже сегодняшним детям понятно. Тем и берет, лирик хренов. Кто бы с ним возился, если бы именно этого он и не писал. Так что выбор пал не отрывки The Books of Albion: ( http://whatbecameofthelikelybroads.blogspot.com/…/books-of-… ) Ознакомиться с шедевром полностью можно здесь: ( http://version2.andrewkendall.com/…/misc/booksofa…/book1.htm ) И не на Богемию, написанную на поэтическом семинаре: http://genius.com/Pete-doherty-bowhemia-annotated Там, однако же, есть причина для длинной телеги – о той, ставшей обыденной, манере письма, что, по аналогии с постбродскизмом русской литературы, можно назвать пост буковскизмом. Но, нет смысла бросаться ярлыками навскид...

Найтвуд. Джуна Барнс. Отрывок первый.

В начале 1880, не смотря на сильно обоснованные подозрения что до целесообразности увековечивания той расы, что имела санкцию Бога и неодобрение людей, Хедвиг Волькбейн, Венская женщина великой крепости и военной красоты, лежа на задрапированной насыщенным ярким красным постели, под пологом с тиснеными развевающимися крыльями Дома Габсбургов, пуховом одеяле с конвертом сатина на нем, в массивных и потускневших золотых нитях, зажатых в руках Волькбейн - давала жизнь, в возрасте сорока пяти, единственному ребенку, сыну, через семь дней после того как ее врач предсказал что она разрешится. Вспахивая это поле, которое тряслось под цокот лошадей на улице внизу, с дюжинным великолепием генерала салютующего флагу, она назвала его Феликс, вытолкнула его из себя, и умерла. Отец ребенка ушел шестью месяцами ранее, жертва лихорадки. Гвидо Волькбейн, Еврей итальянского происхождения, был одновременно гурме и денди, никогда не появлявшийся на публике без ленты некоего не вполне ясного знака...